Ви́шнівець (пол. Wiśniowiec), до 1939 року Ви́шневець — містечко (селище міського типу — смт.) Збаразького району Тернопільської область, на лівому березі Горині (правій притоці Прип’яті).
На березі річки Горинь розкинулось мальовниче селище Вишнівець з його прекрасними околицями. Назва селища, найвірогідніше, походить від розкішних вишневих садків.
Перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах із 1395 року. Тоді великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитра Корибута Сіверського князівства, дав йому кілька поселень на Волині, у тому числі й Вишнівець, де було закладено замок Вишнівецький.
У документах за 1434 р. і 1463 pp. є згадки про перехід цього населеного пункту від одного власника до іншого при поділі міста між синами Василя — Василем, Семеном і Солтаном.
У 1577 p., після татарського нападу і зруйнування Вишнівця, князь Андрій Вишневецький не зміг сплатити королівського побору. Тільки у 1583 р. Вишнівець частково відновився. 1604 р. тут сталася подія, яка мала великий вплив на долі Росії, Польщі та України: у Воскресенській церкві відбулися заручини Лжедмитрія та Марини Мнішек.
З 1593 р. до 1614 р. місто через Александру Вишневецьку перейшло у власність до її чоловіка князя Єжи Чарторийського. Потім Вишнівець викупив овруцький староста Міхал Вишневецький.
Таким чином, у другій половині XVI ст. Вишнівець став резиденцією українських магнатів князів Вишневецьких, які поступово окатоличилися і спольщилися.
1640 р. Ієремія Вишневецький розпочав будівництво великого замку. Це був квадратний земляний замок з чотирма бастіонами на рогах, з трьох боків оточений ровами. Тоді розбудоване було і підзамче — форпост на підступах до замку. На підзамчу згодом був побудований монастир кармелітів з костьолом Святого Міхала.
Обмеженим магдебурзьким правом Вишнівець користувався уже наприкінці XV ст., оскільки в одному з документів за 1482 р. його названо містом.
Відомий мандрівник Еріх Лясота, їдучи повз Вишнівець, у щоденнику записав:
“Вишнівець доволі значне місто з замком”. Очевидно, тоді населений пункт користувався гербом князів Збаразьких “Юрій-змієборець”.
Місто, маючи обмежену власником магдебурію, на той час було великим торговим і ремісничим центром, куди з’їжджалися на торги купці з Крем’янця, Почаєва та інших міст Волині. Проте після підписання Зборівського миру Вишнівець був вщент пограбований і зруйнований татарами, що на довгі роки відбилося на його розвитку. Не було іншої такої місцевості на Волині, яка так часто була плюндрована турками і татарами, а також козацькими повстаннями.
Під час Збаразької війни 1675 р. турки захопили замок, Перебили його залогу, а від містечка залишився лише попіл. Щоб підняти містечко король Ян Собєський дарував його власнику белзькому воєводі, великому коронному гетьману Дмитрію-Єжи Вишневенькому у 1677 р. привілей, яким його жителі звільнялись від податків на 12 років.
1720 р. у Вишнівецькому замку оселився господар Міхал Серватій Вишневецький і віддав належне відродженню родового гнізда. Людина високоосвічена, обізнана з новітніми досягненнями європейської культури, політичний і військовий діяч князь Міхал на замковому плаці збудував двоповерховий палац на зразок позаміських французьких резиденцій та “італійський сад” з альтанками.
Після смерті у 1744 р. останнього з роду Вишневецьких —великого литовського гетьмана, віленського воєводи, князя Міхала — Серватія Вишнівець спочатку перейшов у володіння до Огінських та Замойських, а потім — до князів Мнішеків.
Граф Міхал Мнішек володів Вишнівцем з 1759 по 1806 р. До того часу укріплення замку і підзамча втратили своє значення і заважали зв’язкам резиденції з містом і її розбудові. Тому їх частково зрили, а частково перепланували. За часів Міхала Мнішека значної реконструкції зазнали інтер’єри палацу. Вони стали більш розкішними й витонченими. Існує припущення, що їх перебудовою керував архітектор П’єр Рішар Тірегальє, який працював для Мнішеків у Варшаві.
Справу Міхала Мнішека продовжив його син Кароль — вчений-геральдист, що добре усвідомлював культурну цінність вишнівецького палацу-замку, опікувався ним, поповнював архів, бібліотеку, колекцію, але вже за його часів розпочалася руйнація комплексу.
У 1760 р. в містечку налічувалося 10 цехів, а через 8 років — тільки три, зате у 1771 р. кількість селянських господарств (396) зросла. 16 жовтня 1781 р. відбулася зустріч польського короля Станіслава-Августа Понятовського з майбутнім російським імператором Павлом І, який подорожував зі своєю дружиною під іменами “графи Дю Норд”. Заслуговує на увагу факт, що жителі Вишнівця подарували королю шестифунтову гармату з гербом міста “Корибут” та золоту медаль із зображенням короля Міхала Корибута.
Після 1795 р. Вишнівець як містечко належало до Крем’янецького повіту Волинського намісництва, яке у 1797 р. було перетворене у Волинську губернію.
Гербом Вишнівця був родовий знак князів Вишневецьких “Корибут”: “На червоному тлі золотий півмісяць, обернений рогами донизу. Під ним золота шестикутна зірка, а над півмісяцем хрест із перехрещеними кінцями”.
У середині XIX ст. від графа Андрія Мнішека вишнівецькі володіння дісталися грузинським князям Абамелек, які 6 грудня 1850 р. були прирівнені до дворян Російської імперії.
У 1857 р. від Абамелек маєтки купив вчений-аматор граф Володимир Плятер і почав відновлювати колекції палацу, доповнивши їх своєю збіркою. Однак, зазнавши фінансового краху, змушений був у 1875 — 1876 pp. продати вишнівецькии палац з майном на аукціоні. А далі палац перейшов до міського голови Києва Андрія Толі, який довів його до розорення, продаючи майно та твори мистецтва вроздріб. Останніми власниками Вишнівця були князь Кочубей і генерал Демидов. Значних руйнувань палацові споруди 
зазнали внаслідок перебування тут у 1920 р. більшовицьких військ. Відремонтований комплекс був знищений у 1944 р. українськими партизанами. За часів царизму Вишнівець так і не дочекався офіційного підтвердження старого герба. Не мав він його і за часів Другої Речі Посполитої та радянської влади.
зазнали внаслідок перебування тут у 1920 р. більшовицьких військ. Відремонтований комплекс був знищений у 1944 р. українськими партизанами. За часів царизму Вишнівець так і не дочекався офіційного підтвердження старого герба. Не мав він його і за часів Другої Речі Посполитої та радянської влади.