Буковина – історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту і Серету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) та Румунії (Південна Буковина – області Сучава та Ботошани Румунії). Свою назву, яка вперше зустрічається у 1392 p., Буковина одержала від букових лісів, що покривали значну частину її території.
У I-III ст. частина буковинських земель перебувала у складі римської провінції Дакії. Споконвічними жителями Буковини були слов’янські племена. Впродовж Х-ХI ст. Буковина перебувала у складі Київської Русі, у XII – половині XIV ст. – Галицького князівства, а згодом Галицько-Волинської держави. Після монголо-татарської навали зв’язки Буковини з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до утворення тут на початку XIV ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40-х – 50-х pp. XIV ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини.
У 60-х pp. XIV ст., після утворення незалежного князівства Молдови, Буковина увійшла до його складу, у якому перебувала до 1774 р. Впродовж 1387-1497 pp. Молдова визнавала зверхність Польщі. У XV ст. Молдова вела запеклу боротьбу проти турецької агресії. Однак у 1514 р. Молдова потрапила у васальну залежність від Османської імперії. Наприкінці XVI ст. її було перетворено на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель.
Впродовж XVI-XVIII ст. постійними були культурні зв’язки Буковини з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні (Успенська та П’ятницька церкви у Львові та ін.). Багато вихідців з Буковини навчалися у школах і колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У XVII-XVIII ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.
У результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 р. Буковина була захоплена австрійськими військами. У складі Австрійської імперії (з 1867 р.- Австро-Угорщини) вона знаходилася до 1918 р. Протягом 1786-1849 pp. Буковина була у складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії. Після визнання у 1862 р. Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію.
У роки Першої світової війни буковинські землі до липня-серпня 1917 р. були окуповані російськими військами. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Буковина була включена до її складу. Влада перейшла до утвореного 25 жовтня 1918 р. Українського крайового комітету, який організував 3 листопада 1918 р. Велике народне віче у Чернівцях, що прийняло рішення про входження Буковини до складу єдиної Української держави. 6 листопада 1918 р. було встановлено уіфаїнську владу на землях Буковини, населених переважно українцями. Однак уже 12 листопада 1918 р. румунські війська окупували Північну. Буковину разом із Чернівцями. Тут 28 листопада 1918 р. було сфабриковане рішення так званого Генерального конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об’єднання Буковини з Румунією.
Згідно із Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 р. – і Північну Буковину. У результаті таємних домовленостей між СРСР і Німеччиною й ультиматуму СРСР до Румунії румунські власті 28 червня 1940 р. залишили Північну Буковину, яка була окупована радянськими військами. Згідно з рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. було утворено Чернівецьку область у складі Української РСР.
3 перших днів Великої Вітчизняної війни Буковина була окупована румунськими військами. У березні-квітні 1944 р. Чернівецька область була звільнена від румунської окупації і знову включена до складу УРСР. Мирний договір, укладений союзниками з Румунією у Парижі 10 лютого 1947 р., затвердив кордон між СРСР і Румунією станом на 28 червня 1940 р.