Історичні джерела і матеріали археологічних розкопок свідчать, що Дрогобич мав багатовікову історію. Народ склав легенду про те, що Дрогобич – це “другий Бич , заснований поблизу міста Бича, зруйнованого ханом Буняком Шолудивим.
Це дуже старовинний переказ.
У тому місці, де між Дрогобичем та Бориславом лісиста гора Тептюж, знаходилося колись поселення Бич. Удень жителі працювали в полі, полювали на звіра в багатих лісах, випасали стада на розкішних луках, виляскуючи бичами на всю околицю. А потім ховалися за високі вали та рови з водою, якими Бич був оточений звідусіль, підіймали вхідний міст і, щоб напасть якась не прийшла зненацька, виставляли в кутових вежах сторожу.
Аж насунули дикі ординці. Чорним-чорно Бич облягли, а звоювати годі. Усі, від малого до великого, мужньо оборонялися. Зріділа ворожа орда. Хан татарський, Буняк Шолудивий, вдався тоді до хитрощів. Припинивши марний напад, він послав під браму кількох послів. «Наш хан – всемогутній», – сказали вони оборонцям фортеці, і опір вас не врятує, та маєте можливість відкупитися. Хан вимагав в данину по одному голубові та одному горобцю від кожного двору: «Нас квапить час, нам пора повертатися. Тож данина така собі: й ви не збіднієте, і наш хан не втратить у славі».
Підкарпатці здвинули плечима, міг би певно, хан здолати Бич затяжною облогою, та закортіло, бач, гороб’ятини. Порадившись, прийняли дивну умову. Забрала татарва данину і відступила. Лиш був той відступ підступний.
Уночі птахи, з прив’язаною до ніг тліючою губкою, принесли в Бич пожежу. Дерев’яні, під стріхами хати стали свічками. Кинулися люди гасити, а ворог уже тут. Нищив напасник людей з люттю – лиш одиницям вдалося втекти. Групу дужих та молодих узято в неволю. Зачорніло на місці поселення згарище.
А як ворог відійшов, погорільці заснували Другий Бич. Тільки не на місці першого ,а по другий бік річки Тисмениці – там, де з землі пробивалися солоні джерела. Назва Другий Бич згодом перейшла в однослівну – Дрогобич…
Це дуже поширена легенда. За нею виходить, що Дрогобич засновано після ординської навали 1236-1243р.р. Однак він існував раніше.
Початки Дрогобича – десь XI, якщо не X ст. Тоді наддністрянські землі – колишні володіння – належали до Київської Русі. Засновників міста, незаперечно, привабив скарб природи – біла сіль. Місто скоро стало головним постачальником солі для краю, а згодом і для ширшого терену. Коли, як свідчить “Києво-Печерський патерик”, через князівські міжусобиці на схід “перестали пускати купців із Галича і людей із Перемишля”, то “не було солі в усій Руській землі”. Із записаної події видно, ще йдеться про 1997р. У Воскресенському та Іпатіївському літописах повідомляється, що в 1164р, в результаті повені на Прикарпатті загинуло понад 300чол., які йшли із сіллю з удечева (Жидачева). Треба гадати, що сіль та була і в Дрогобичі, чи як тоді називалося місто.
Таким чином, якщо існував колись Бич, то його знищене ще до нашестя ординців, а в легенді допущено часове зміщення.
Можна припустити, що Бич спалили половці, а в легендах їх названо татарами. Особа половецького хана Буняка виступає як легендарна вже в фольклорі Київської Русі, відбитому на сторінках Початкового літопису.
Крім легенди про Другий Бич існують інші, менш поширені версії щодо походження назви міста.
Наприклад, усередині минулого століття занотовано версію, що Дрогобич – Другі Губичі. Село Губичі, описане у повісті І.Франка, лежить біля гори Тептюж. Серед місцевого населення воно часто зветься Губич. Отже, Дрогобич виростав з легенд…
Сіль – справедливо вважають матір’ю Дрогобича. Дрогобицька солеварня найстаріше постійно діюче підприємство в Україні. Спочатку виробництво солі в приватних руках. Після 1387р., коли Галичина надовго потрапила під ярмо феодальної Польщі, соляні промисли стали королівською власністю.Відомо, що здавна на гербі міста зображали 9 топок солі. Вони розміщувались на блакитному щиті на грудях білого орла. Після 1786р. орел був замінений піднесеною над щитом короною. Оскільки на той час Дрогобицька жупа випускала продукцію у бочках, то замість топок на гербі вмістили 9 бочок.
Нині на геральдичному знаку Дрогобича нема ні орла, ні корони. А сіль залишилась: 9 білосніжних топок на нижній темно-зеленій частині гербового щита. Верхня біла частина щита являє собою розкриту книгу, на якій два позолочених зображення: половина цистерні у формі чаші і язик полум’я над нею. Угорі – темно-зелений надпис: “Дрогобич”. Цистерні – це символ машинобудівної промисловості, полум’я — нафтопереробної.